Любов Степанівна – завідувачка відділенням інтенсивної терапії новонароджених.
Медична практика пані Гаркот розпочалась ще в 1998 році у відділенні реанімації новонароджених Обласного перинатального центру. В час, коли в Україні лише впроваджувався фах неонатолога. Опісля – 20 років працювала у відділенні виходжування передчасно народжених дітей в Обласній дитячій лікарні. А коли в 2018 році в Міському перинатальному центрі створили відділення інтенсивної терапії новонароджених , то одразу перейшла в МКПЦ і очолила відділення.
Лікарка постійно підвищує свій професійний рівень. Як через навчання на Програмах підготовки медичних працівників, участі у семінарах, так і шляхом стажувань.
Зокрема, завдяки Швейцарській програмі допомоги підготовки медичних кадрів отримала можливість в безпосередньо контактувати з таким лікарем, вченим та професіоналом, як Лукас Опітц, що чітко та логічно роз’яснював принцип роботи штучної вентиляції легень у новонароджених .
Протягом 5 місяців Любов Степанівна стажувалася в Інституті матері і дитини в Празі. З вдячністю згадує навчання із Збинеком Штраняком– керівником Асоціації неонатологів у Чехії.
Працюючи протягом 20-ти років у відділенні передчасно народжених дітей ОДКЛ, набиралась терпеливості та досвіду у виходжуванні недоношених дітей.
«Дуже цікаво той досвід, що його набула, реалізовувати у практичній площині. В той же час – це дуже важкий в науковому аспекті крок. Ти робиш щось інакше, ти ще більше береш на себе ризику. Але коли бачиш позитивний результат – розумієш, що не даремно вчився. Ти стараєшся імплементувати досвід інших професіоналів. Результат навчання, багаж тих знань та інформації важливо побачити на практиці. І саме заради цього я прийшла в Міський клінічний перинатальний центр.
Якщо повернутись назад на ті 4 роки, які ми тут працюємо, то за результатами роботи ми гордимося собою. Бо спеціалістами очолюваного мною відділення за 4 роки вилікувано та врятовано близько 630 діток, при єдиному летальному випадку. І це дійсно один з найкращих показників по Україні за результатами роботи»,- зазначає неонатолог.
Її робота надзвичайно складна – порятунок маленьких життів. Лікарка зауважує, що для цього треба вміти так побудувати алгоритм своїх кроків, щоб він дозволив вигравати навіть в тій ситуації, яка є для дитинки прогностично межовою. Тут важливо усе: багаж знань, командна робота і досвід медперсоналу. Саме такий алгоритм дій дозволяє вивести немовля з критичного стану.
«Коли дитинка виходить з кризи, ти розумієш ціну своїх знань, ціну вміння свого колективу. В цій роботі «ризик на межі» – одне з того, що тобі дає натхнення. З іншого боку – це надзвичайно важка робота, оскільки завжди в твоїх руках життя дитини. Це емоційно виснажлива робота ,бо батьки і всі рідні хвилюються – кожна родина хоче мати здорову дитину. І ти мусиш працювати в тому психологічному комфорті, де би ти не забирав надію у батьків , де би надавав підтримку батькам, в той же час розуміючи, скільки відповідальності є на тобі і на твоєму колективі.
Ми на постійному зв’язку з породіллями, родинами наших маленьких пацієнтів. Постійно інформуємо про наші дії, щоб вони розуміли, що ми робимо усе, що в наших силах. Лише ясність нашої мотивації дасть їм бачення, чим ти ризикуєш. Щоб близькі діток розуміли твої кроки, щоб тобі довіряли.
70 % успіху у реанімації – це, все-ж, злагодженість команди, терпеливість, фаховість, уважність і чітка дисципліна. Одна людина нічого не варта у реанімації. Має бути обов’язкове розуміння послідовності дій один одного. Крок за кроком. І тоді буде результат»,- вважає Любов Степанівна.