В Міському клінічному перинатальному центрі у післяпологовому відділенні лежить молода мамуся Олена Грешнова. Жінка з ніжністю дивиться на свою новонароджену донечку, що лишень 3 доби як народилась і навіть не має ще імені.
Зараз породілля спокійно розповідає історію, як покинула рідний Харків із першими вибухами, переїхали у село до чоловікових родичів, а потім через всю Україну добиралась до безпечного Івано-Франківська, але її голос дещо тремтить. Важко забути той страх, який сковував вагітну тоді Олену, допоки вони не проїхали більше тисячі кілометрів і не опинилися в нашому місті.
Розмови, що буде повномасштабна війна точилися вже давно, проте, в таке не хотілось вірити. Адже надворі ХХІ сторіччя і люди цивілізовано мали б вирішувати конфлікти. Так як тільки у Харкові 24 лютого пролунали вибухи, сім’я Грешнових зрозуміла, що пора втікати з рідного міста бо Олена була на 32-му тижні вагітності і цю дитинку, як і старшого 9-річного Марка, треба було забудь-що вберегти від війни.
9 днів прожили у селі за 100 км від Харкова у селі Балки. Та коли побачили, що за недалеко від Первомайська йшли танки, то зрозуміли, що пора утікати далі – на західну Україну.
Вагітній жінці було надзвичайно важко їхати автомобілем, тому поїздка до Івано-Франківська тривала майже тиждень.
Спочатку поїхали до Дніпра, де живе двоюрідна сестра, побули там два дні і рушили до Умані. Під Уманню відстань у 20 км їхали протягом шести годин – усе через страшенні затори. Далі приїхали до Вінниці, знайшли квартиру і перепочили від дороги 2 дні.
Прибувши до міста Франкового сім три дні пожила в готелі, доки знайшла помешкання. Місцевий священник надав свій дім для Грешнових, а сам перебрався зі своєю сім’єю до села.
«В Міському перинатальному центрі доля звела мене з Лесею Іванівною Досінчук – чудовим лікарем – лікарем від Бога. Вона мене спостерігала як вагітну. А на облік я стала до лікаря ЖК№1 Бойка Назарія Ігоровича. Лікар допоміг мені з довідкою про 30 тижнів вагітності, щоб отримати допомогу від держави у зв’язку з вагітністю і пологами. Я надзвичайно вдячна йому. А Леся Іванівна щасливо прийняла в мене пологи. Перинатальний центр чудовий, гостинний. Все на високу рівні. Медики всі уважні, надзвичайно професійні . Я вдячна всім за те, що нам допомогли. За те , що прийняли нове життя.
Сподіваємось, що за нами буде перемога. Дуже хочу, щоб вона була якомога швидше. Чоловік зараз возить допомогу хлопцям на передову. Тому віримо, що ми переможемо і повернемось до звичного життя!»,- зазначила жінка.